Історія села Юхимівка бере свій початок з XVIII століття. Заснував його граф Іоахим Потоцький, помістя якого простягались на Поділлі від містечка Томашполя до містечка Дзялова. Маючи багато кріпосного люду, граф відчував потребу у кваліфікованих мулярах, інших майстрах. Вирішуючи проблему, Потоцький запросив у свій маєток до 50 сімей старообрядців, які й заснували село. Воно одержало свою первісну назву від його імені та називалось Іоахимівка (згодом, після підпорядкування цього краю Росії, назва села набула іншого, російського варіанта, а саме - "Ефимовка"). Майстри-старообрядці побудували в селі уніатську церкву у 1784 році. Пізніше у цьому поселенні з'явилися і українці.
Першим священиком нової церкви був отець Грущинський. звели на головній вулиці молитовний будинок - каплицю, де здійснювали релігійні обряди. За офіційними даними, у 1835 р. у селі Юхимівці проживало 245 старообрядців. Цікаво, що ця цифра не змінювалася понад тридцять років, тільки у 1868 р. було зафіксовано 249 старообрядців. Старообрядці, котрі прийняли священство, живуть окремо до цих пір.
У 1795 р. Грущинський разом із
прихожанами перейшов у православ'я. З
тих пір Юхимівка є самостійним православним приходом. Населення його поступово
збільшувалося в такому порядку:
у 1833 році -270 чоловік;
у 1843 – 307 чол;
1853 – 398 чол;
1863 – 468 чол;
У 1893 – 522 чоловіки
У 1883 – 660 чол;
1993 – 816 чол;
У 1899 – 933чол.
З цього періоду розпочинається активний розвиток села.
Після смерті Потоцького у 1812 р. володіння були поділені на дві рівні частини між Ганною Дзеконською і Маріаною Мостовською. До Дзеконської відійшли різні села, в тому числі і Юхимівка – 244 садиби.
У володінні церков перебувало чимало земельних угідь - полів, сіножатей, лісів, земель під хуторами тощо. У 1865 році стару церкву розібрали і на її місці споруджена нова на кошти казни і при участі в роботах селян. У 1877 році спорудили новий іконостас.
У XIX ст. швидко зростає мережа православних навчальних закладів, що були, як правило, при церквах. Майже при кожній парафії відкривалися різні школи. Відкрили і в Юхимівці церковно – парафіяльну школу у 1870 році. Число учнів доходило до 200 чоловік.
Після реформи 1861 року у краї настало певне економічне пожвавлення. У 80-ті роки XIX ст. понад половину дворів нашого села не мали коней. Переважала ручна праця.
Селяни займалися різним промислом, серед них були: теслярство, виготовлення возів, коліс, інших виробів з дерева.
У 1865-1870 роках почалось будівництво залізниці Київ-Жмеринка-Балта-Одеса. Мешканці села Юхимівки та інших віддавали багато сил цій одній з перших в Україні магістралі. Чимало умільців із села трудились на будівництві станцій Жмеринка, Ярошенка, Рахни. Кращі з них у майбутньому стали кадровими робітниками-залізничниками і присвятили своє життя цій важливій справі.
І все ж головним багатством був хліб. Вирощувалися озима і яра пшениця, жито, овес, ячмінь, кукурудза, інші зернові культури.
Побут у Юхимівці в цілому майже нічим не відрізнявся від побуту всіх подолян. Якщо у поміщиків, дворян, великих чиновників були переважно палаци (дво-триповерхові споруди із системою колонад, балконів, шпилів, з анфіладою просторих господарських, службових кімнат і віталень, оздоблених мармуром, позолотою, розписами, паркетними підлогами), культивувались паркові ансамблі, то для селянських сімей за житло правила звичайна хата під солом'яною стріхою з прибудованими сіньми, а для заможніших - двобічне при-міщення (дві кімнати через сіни). У середині хати біля входу зводилась піч. Уздовж стін стояли нерухомі лавки, між піччю і торцевою стіною влаштовувалися нари для спання. Особливістю селянського житла в окремих сім'ях були розпис стін усередині і зовні, різьба по дереву, оздоблення печі візерунками тощо.
Основною їжею бідного селянина були чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Приправою до страв з картоплі служили солоні огірки і кисла капуста. М'ясні й молочні продукти вживалися здебільшого у свята. За посуд правили тоді в основному глиняні макітри, глечики, миски. Уся сім'я їла з однієї миски. Єдине, що мав кожен, - це дерев'яну ложку.
Одяг у більшості населення був простий, виготовлений переважно з домотканих тканин - полотняних та вовняних. Вишивка основної складової частини жіночих сорочок мала вигляд широкої смуги геометричного або рослинного орнаменту, розшитого чорною ниткою з домішками червоного або жовто-оранжевого кольору. Поширеними прикрасами для жінок і дівчат були коралі. Чоловіки носили сорочки-чумачки з широкими рукавами і з яскравими вишивками. Шаровари виготовлялися з місцевого полотна, здебільшого білого і синього кольорів. Верхнім одягом для чоловіків та жінок була сіра чи біла свитка, взимку кожух або опанча, виготовлені з домашнього сукна і оздоблені смушковими стрічками. Взимку чоловіки і жінки ходили в чоботях, валянках, влітку - у постолах чи босоніж.
У Юхимівці 28 серпня 1922 року було організовано трудову сільськогосподарську спілку, до якої входили 7 осіб. Вона мала цукрово-буряковий напрям. У листопаді 1926 року на її основі створили ТСОЗ «Трактор», що проіснувало до 2 червня 1928 року.
За архівними даними у 1925 році в селі проживало1883 особи, з них 1708 – українців, 157 – росіян та 18 поляків. Вони проживали у 437 дворах і площа землі у їх користуванні становила 1929 десятин.
Вже 14 лютого 1930 року у Юхимівці було створено новий ТСОЗ «Колос».
У 1932 -33 роках в селі лютував голод від якого померло 5 жителів і багато постраждали матеріально.
У роки Вітчизняної війни село Юхимівка було окуповане румунськими загарбниками 19 липня 1941 року. 338 юхимівчан брали участь у війні, 177 з них не повернулись додому. Звільнили село 18 березня 1944 року.
З 1948 по1977 рік колгосп носив назву «ім. Суворова», по 1987 рік – «Шляхом Леніна».( З 2001 року ПП «Юхимівське»). У 1987 році за ініціативи колгоспників головою вибрали Соколюка Василя Михайловича, який привів колгосп до процвітання, вивів його на обласний, а по деяких показниках на державний рівень.